Місто, яке десятиліттями асоціювали з економічним занепадом, безробіттям і протестами, стало прикладом того, як місцева влада здатна формувати нову якість життя – попри всі зовнішні обмеження. Ліверпуль не раз переживав глибокі трансформації, і щоразу рушієм змін ставала міська влада: чи то рада, чи безпосередньо обраний міський голова. У цій статті на liverpoolyes.com ми поговоримо про тих, хто пропонував нестандартні рішення, розпочинав ризиковані проєкти й залишив по собі довготривалий слід, наприклад у соціальній політиці чи в системі управління.
Рання модернізація (кінець 19 – перша половина 20 століття)
У другій половині 19 століття Ліверпуль уже був одним із найбільших портів світу, але стрімке зростання принесло (разом із грошима) певні соціальні труднощі. Перенаселення, антисанітарія, епідемії – усе це вимагало рішучих змін від міської влади. І міська рада поступово перетворювалася з суто адміністративного органу на рушія соціальних реформ.
Одним із перших і найпомітніших напрямів стала санітарна модернізація. У 1840–50-х роках, коли епідемії холери та тифу сколихнули місто, рада ініціювала будівництво каналізаційної системи, очищення водопостачання та знесення найбільш небезпечних трущоб. На початку 20 століття Ліверпуль став одним із перших міст у Великій Британії, де було запроваджено систему регулярного вивозу сміття та централізовану дезінфекцію громадських місць. Це стало можливим завдяки впровадженню посад муніципальних лікарів і санітарних інспекторів – рішень, що на той час вважалися інноваційними.
Не менш прогресивною була житлова політика. Ще до Першої світової війни міська рада розпочала будівництво перших муніципальних будинків. У 1890-х було введено житлові регламенти, які обмежували щільність забудови й впроваджували мінімальні стандарти площі. У 1919 році, після завершення війни, місто одним із перших в Англії реалізувало програму «Будинки, придатні для героїв» – масштабну програму будівництва житла для ветеранів та їхніх родин. Рада і будувала, і контролювала орендні ставки, тим самим запроваджуючи перші елементи соціального житла.
А ще варто згадати інфраструктурні реформи. У міжвоєнний період Ліверпуль інвестував у створення нових трамвайних ліній, розширення доріг, мостів і освітлення вулиць. Саме в цей час місто починає формуватися як єдиний урбаністичний організм, приєднуючи передмістя, уніфікуючи послуги й транспорт.
І хоч ми сьогодні рідко згадуємо конкретні імена керівників того часу, варто відзначити посаду лорд-мера Ліверпуля – титул, який з’явився в 1893 році й символізував посилення автономії міста в прийнятті рішень. Саме завдяки активній позиції місцевих урядовців і бюрократів Ліверпуль одним із перших у країні створив систему комунального сервісу, яка стала частиною моделі соціально орієнтованого міста.
Післявоєнна доба і нові підходи до житла (1950–2000-ті)
Середина 20 століття принесла Ліверпулю новий виклик – відновлення після руйнувань Другої світової війни. Бомбардування залишили по собі тисячі знищених або аварійних будівель, а затяжна економічна криза лише поглибила житлову проблему. Міська рада взяла курс на масштабну реконструкцію, поставивши на перший план доступність і швидкість.
У 1950–60-х роках Ліверпуль був серед британських лідерів за обсягом соціального житлового будівництва. Це був час створення так званих council estates – великих житлових масивів, які мали дати нове життя тим, хто десятиліттями мешкав у старих вікторіанських будинках без ванної кімнати чи внутрішнього туалету. Деякі з цих проєктів стали взірцями модерністської архітектури, як-от квартал Sparrow Hall чи знамениті вежі на Netherley, хоча згодом їхня репутація змінювалась.
У 1960-х роках Ліверпуль започаткував програму переселення мешканців до нових невеликих міст поруч, зокрема до Кіркбі та Скелмерсдейла. Ці населені пункти створювалися як функціональні передмістя: із новим житлом, школами, інфраструктурою та транспортним сполученням із містом. Мета – розвантажити перенаселений центр Ліверпуля й забезпечити кращі умови проживання для мешканців старих житлових кварталів.
У 1980-х міська рада опинилась у центрі політичної уваги всієї країни. Формальним лідером ради був Джон Гамільтон, однак справжнім рушієм реформ став його заступник Дерек Гаттон – представник внутрішньої фракції Лейбористської партії «Мілітант». У відповідь на урізання державного фінансування рада ухвалила бюджет із дефіцитом, вимагаючи додаткової підтримки від центральної влади. Паралельно запускались масштабні програми: будівництво нового соціального житла, спортивних центрів, збереження робочих місць. Попри адміністративні санкції та політичні наслідки, цей період залишив по собі реальні зміни в житловій інфраструктурі й умовах життя.
З 1990-х акцент поступово зміщується: замість протестних стратегій – прагматизм і партнерства. У 1999 році створено агенцію Liverpool Vision – перше в Британії урбаністичне партнерство, де рада працювала разом із бізнесом, архітекторами, забудовниками. Завдяки цьому в центрі міста з’явились нові житлові квартали, ділові будівлі, культурні об’єкти. Порт почав перетворюватись з індустріального об’єкту на туристичну перлину. Саме в ці десятиліття закладалися засади сучасного Ліверпуля.
Нове століття – нові формати влади (2012–2023)
У 2012 році Ліверпуль запровадив нову модель управління – посаду безпосередньо обраного міського голови. Це мало дати місту чіткіше лідерство, швидші рішення й сильніший голос у національних переговорах. Першим мером став Джо Андерсон – фігура амбітна, з досвідом у профспілках і міській раді.
Його головним пріоритетом стала житлова політика. Ліверпуль почав реалізовувати масштабну програму будівництва – понад 12 тисяч нових будинків і повернення до практики муніципального житла, уперше за десятиліття. Запущено комунальну компанію Foundations, яка мала забезпечити доступні варіанти оренди та власності для сімей із середнім доходом.
Водночас форма управління з обраним мером дозволила пришвидшити партнерства з бізнесом, залучити інвесторів, спростити процес ухвалення рішень. Місто виглядало як модернізований гравець: житло, транспорт, публічні простори – усе поступово змінювалося. Але концентрація влади в одних руках викликала запитання щодо прозорості.
Під кінець каденції Джо Андерсона навколо міської ради почали виникати скандали, пов’язані з управлінням і державними контрактами. Попри окремі успіхи, цей етап показав – разом із потенціалом централізованої моделі – її вразливість.
Поворотний момент: відмова від системи виборного мера у 2023
У 2023 році Ліверпуль офіційно скасував посаду безпосередньо обраного міського голови. Повернення до моделі лідера ради стало реакцією на низку управлінських скандалів, критику щодо браку прозорості й надмірної концентрації влади в руках однієї особи. Міська рада провела консультації з мешканцями та фахівцями, після чого проголосувала за зміну структури управління, адже попередній формат дедалі більше виглядав ні в тин ні в ворота.
Це рішення відкрило нову фазу: тепер у центрі уваги – колегіальність, підзвітність і баланс повноважень. Хоч модель із безпосередньо обраним міським головою дала поштовх до реформ, у підсумку вона виявилася вразливою до управлінських збоїв. Досвід Ліверпуля доводить: щоб у місті з’являлися прогресивні лідери-реформатори, потрібні довіра людей і чесні умови управління.