Політичні протести в Ліверпулі у 20 сторіччі

У 20 столітті Ліверпуль став ареною масштабних політичних протестів, які відображали гнійні рани на тілі хворого суспільства Великої Британії. Потужні хвилі робітничих, расистських і антирасистських страйків, а також антивоєнних акцій були відлунням голосів людей, які зазвичай прагнули справедливості у їх розумінні цього слова. Ці події закладали основи для сучасних рухів, які виступають проти поділу людей на білих і чорних, бідних та багатих. Досліджуючи цю тему на liverpoolyes.com, ми спробуємо доторкнутися до емоцій, що стояли за протестами, і зрозуміти їхній вплив на наше сьогодення.

Расистські протести 1919 року

З січня по серпень 1919 року в семи портах Британії спалахнули потужні расові протести. Серед них, звісно, був і Ліверпуль. Це були найтриваліші випадки заворушень у країні у 20 сторіччі. Об’єктом атаки стали темношкірі люди, їхнє майно та підприємства. Коли ж газети того часу висвітлювали події, статті часто мали ворожий і відверто расистський характер. 

Расові заворушення були зумовлені зростанням темношкірої громади в місті. Білим не подобалось, що вихідці з Африки займають їхні робочі місця. Профспілки, які представляють інтереси моряків, виступали проти наймання чорношкірих за наявності білих екіпажів. Декого обманули в питанні розподілу післявоєнних пільг.

Після демобілізації збройних сил число чорношкірих мешканців Ліверпуля зросло до приблизно 5 000, більшість із яких стали безробітними. Чорні масово звільнювалися, оскільки білі відмовлялися працювати разом із ними. Вулиці Ліверпуля стали ареною насильства, організованого численними бандами, які полювали на чорних чоловіків, їх бізнес і домівки. 

13 травня 1919 року делегація афробританців звернулася до редакції газети Liverpool Echo із заявою, де висловила обурення через цю ситуацію. Багато з них були колишніми солдатами та моряками, які втратили роботу через свою расу. Вони закликали до справедливого ставлення до себе. Протести та заворушення досягли свого піка 9-10 червня, коли банди білошкірих молодиків трощили все на своєму шляху, нападаючи на всіх чорних, яких зустрічали. Це було схоже на “Кришталеву ніч” у Німеччині 1938 року, скеровану проти євреїв. 

Благородними спонуки протестувальників у цьому випадку аж ніяк не назвеш. Наслідки були жахливими: фізичне насильство, розвиток системи спостереження за темношкірими громадянами й запровадження дискримінаційної системи реєстраційних карток. Британська влада навіть розробила план репатріації людей з Африки до країн їх походження. У цій показовій історії расової напруженості в Ліверпулі саме білі громадяни показали себе з найгіршої сторони, підірвавши репутацію міста.

Наслідки: опір нігерійських моряків у 1959 році

Отже, расовий бар’єр у Ліверпулі дійсно мав місце, і неабияку роль у цьому зіграла політика. Расова сегрегація, хоча й не була настільки явною, як закони Джима Кроу в США, певною мірою непрямо підтримувалась владою. Усе ж чорношкірі громади знаходили способи обходити ці труднощі, створюючи власні організації, які підтримували одна одну.

Довга історія активності серед чорношкірих спільнот Ліверпуля починалася з подій, відомих як страйк нігерійських моряків у 1959 році. Звісно, опір гнобленню розпочався набагато раніше, у 1756 році, коли були зафіксовані випадки втечі поневолених африканців. Про це свідчать дослідження Лоренса Вестгафа. Але у 20 сторіччі такі рухи, мітинги та протести стали більш організованими. Активність темношкірих організацій і окремих діячів була спрямована на здійснення політичних або соціальних змін. 

Що сталося

Отже, опір чорношкірих людей у Ліверпулі вилився в страйк 1959 року. Протести виникли через суперечки щодо зарплат і умов праці нігерійських моряків, які працювали на британські судноплавні компанії. Події відбувалися на тлі підготовки Нігерії до проголошення незалежності, яке було заплановане на 1960 рік. Моряки вимагали підвищення рівня оплати труда й поліпшення умов праці, адже в європейських колег вони були вигіднішими. 

Страйк паралізував діяльність багатьох ключових портів, зокрема й Ліверпуля, оскільки нігерійські моряки відмовлялися працювати на судах, якими керувала компанія Elder Dempster Lines. У Ліверпулі це спричинило затримки й перебої у функціонуванні портів, що негативно позначилося на місцевій економіці та підкреслило вразливість морської галузі міста.

Наслідки та значення

У результаті страйку були проведені переговори, які призвели до укладення нових угод. Хоча моряки не досягли всіх своїх цілей, вони змогли привернути увагу до проблеми справедливого ставлення та частково поліпшили умови праці. Це також сприяло утвердженню Нігерійської спілки моряків як важливої сили. Крім того, страйк підкреслив складність трудових стосунків у період деколонізації та став прелюдією до більш організованих робітничих рухів у Нігерії, які боролися з економічною експлуатацією під час колоніального правління.

Приблизно в той період на тлі таких подій право на страйк було визнане на міжнародному рівні й закріплене в міжнародних конвенціях і договорах. Концепція цього права поступово розвивалася й отримала широке визнання серед країн світу. Міжнародна організація праці згодом сформулювала певні принципи, згідно з якими страйк може бути визнано легітимним.

Заворушення в Токстеті 1981 року

Заворушення в Токстеті в 1981 році стали ще однією важливою подією, що відображала соціальні й економічні негаразди в Ліверпулі. Це сталося на тлі серйозного занепаду, коли місто стикалося із закриттям промислових підприємств. Тільки з 1972 по 1982 роки Ліверпуль втратив понад 80 тисяч робочих місць.

На політичний клімат також вплинула політика Маргарет Тетчер, яка хотіла контролювати інфляцію через скорочення державних витрат і соціального забезпечення. Ці заходи викликали невдоволення й протестні рухи в робітничих районах. Через це в місті зміцнився вплив ультралівих рухів, зокрема Militant Tendency. Ця група, яка походила з троцькістської Революційної соціалістичної ліги, активно діяла в межах Лейбористської партії. Її представники були обрані на ключові посади в міській раді Ліверпуля, пропагуючи радикальні соціалістичні ідеї – націоналізацію підприємств і масштабні державні будівельні програми.

Соціальні проблеми, наприклад погіршення житлових умов і зростання злочинності, створили в мешканців почуття безнадії. Конфлікт був підсилений випадками жорстокості поліції, які стали каталізатором протестів, що зрештою вилилися в безлади. У результаті ці заворушення привернули увагу національної громадськості, сприяли дискусіям про расу, клас і урядову політику та стали поштовхом до обговорення необхідності реформ.

21 сторіччя: Black Lives Matter

У червні 2020 року в Ліверпулі пройшов масовий антирасистський протест на підтримку руху Black Lives Matter після смерті Джорджа Флойда в США. Демонстрація зібрала сотні людей, які виступили проти расизму й нагадали про історичні зв’язки міста з трансатлантичною работоргівлею. (У 18–19 століттях Ліверпуль був найбільшим європейським портом, що займався перевезенням рабів). Протестувальники закликали змінити назви вулиць, пов’язаних із работорговцями, і боротися з нерівністю в сучасному суспільстві. Тодішній мер Ліверпуля Джо Андерсон наголосив, що проблема полягає не лише в артефактах чи назвах, а й у глибших структурних питаннях.