Люди схильні наслідувати відомих особистостей. Відомі особистості схильні ділитися з іншими своїми глибокими переконаннями, стараючись прищеплювати те, у що самі вірять, або принаймні підкидати ідеї в розуми тих, хто ще не розучився мислити. Деякі зірки шоу-бізнесу насправді мають якісь цікаві погляди й здатні впливати на те, що відбувається в головах людей. Дуже активним і впливовим у питанні політичних ідей був Джон Леннон – артист, якого досі шанують та люблять у Ліверпулі, попри ранню смерть. Про його погляди на розв’язання суспільних проблем говоримо далі на liverpoolyes.com.
Джон Леннон і політика нових лівих
Політичні вподобання Джона Леннона були виразно лівими, що було зумовлено його пролетарським походженням і відповідним вихованням та настроями у рідному Ліверпулі. Якось Джон зізнався, що сім’я та оточення зробили його «інстинктивним соціалістом». Це означає, зокрема, що учасник «Бітлз» виступав проти негативних сторін капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості. Але найбільш відомим він став як затятий критик війни.
Леннон насправді здобув міжнародне визнання як видатний музикант, але антивоєнна діяльність зробила його відомим навіть серед людей, далеких від музики. Наприклад, відомо, що Джон зайняв чітку опозицію щодо війни у В’єтнамі. Це виразилося, наприклад, в акції «Спати за мир» з Йоко Оно та гімні «Дайте миру шанс».
Леннон підтримував низку прогресивних ініціатив, зокрема боротьбу за громадянські права. Він також схвально ставився до фемінізму та захисту навколишнього середовища, а ще жертвував кошти таким організаціям, як Партія Чорної Пантери. Його політичні переконання з часом еволюціонували. Деякі комуністичні ідеї Леннону подобалися, але все ж він відкидав безглузді ідеологічні ярлики, засуджуючи різного роду «-ізми».
Тобто, якщо відсіяти явні крайнощі соціалізму, Леннон просто хотів бачити людство в мирі та єдності, мріючи також про загальну соціальну рівність. Через активність і відверті висловлювання за Ленноном пильно спостерігав уряд США. Хоча музикант із Ліверпуля ніколи не вступав до політичних партій і не балотувався на виборах, він послідовно використовував свою славу, щоб виступати за мир, громадянські права й соціальні зміни.
Музика як інструмент політичного впливу
У піснях Леннона політика звучала без пафосу, характерного для транспарантів, але завжди можна було чітко побачити ідею. Його авдиторія – мільйони слухачів, а пісня могла бути схожа на свого роду промову на мітингу. Найбільше це видно в Imagine. Спроба уявити світ без кордонів, без релігійного чи національного розмежування, без власності, яка розділяє, – усе це звучало як виклик і тоді, і тепер. У ній немає конкретних імен чи закликів до дії, зате є розклад цінностей, із яким важко сперечатися, якщо слухати уважно.
Леннон знав силу символів. У пісні він звертається до уяви слухача – не нав’язує, а пропонує помислити інакше. Його пацифізм не був абстракцією – за ним стояв досвід протестів проти війни у В’єтнамі, загрози депортації зі США, розчарування в системі, що легко перетравлює ідеали. Пісня Imagine не була утопією, а радше ставила запитання: чому це здається вам утопією?
У той самий час на радіо й телебаченні, а також із платівок і магнітофонних касет часто звучали Give Peace a Chance і Power to the People. Перша – проста до мінімалізму, написана під час «лежачого» протесту разом із Йоко Оно, стала своєрідним гімном антивоєнного руху. Друга вже мала більш прямолінійний, навіть марксистський відтінок. Леннон, особливо під впливом лівих активістів, часто симпатизував ідеям прямої демократії та соціальної рівності.
Сольна кар’єра Джона поза «Бітлз» поступово ставала політичним проєктом. Він записував альбоми, сповнені коментарів до характерних для його часу подій: расизму, класової нерівності, імперіалізму. У пісні Working Class Hero Леннон замість того, щоб просто співчувати робітнику, говорить його мовою. І якщо The Beatles уникали прямих політичних заяв, то Леннон після розпаду гурту наче звільнився від неписаних обмежень.
Протистояння Леннона і влади США: як Ніксон хотів депортувати зірку з Ліверпуля
У 1971 році Джон Леннон переїхав до Нью-Йорка, занурившись у середовище американських лівих активістів. Він не обмежувався активною підтримкою кампанії проти війни у В’єтнамі, а ще й виступав на мітингах, закликаючи молодь голосувати проти Річарда Ніксона на виборах 1972 року. Ця активність привернула увагу адміністрації цього лідера США, яка побачила в Ленноні загрозу.
У лютому 1972 року сенатор Стром Турмонд надіслав до Білого дому меморандум, у якому пропонував депортувати Леннона. Це був «стратегічний контрзахід» проти його впливу на молодь. У березні того ж року Служба імміграції та натуралізації США (INS) розпочала процедуру депортації, посилаючись на давнє звинувачення Леннона у зберіганні марихуани в Лондоні. Однак усі розуміли: справжньою причиною була його політична активність.
Леннон, однак, не здавався. Разом із Йоко Оно він організовував пресконференції, зокрема оголосив про створення «Нутопії» – уявної держави без кордонів і паспортів, щоб висміяти абсурдність ситуації. Вони також отримали підтримку відомих діячів культури, таких як Боб Ділан, Джоан Баез, Джон Апдайк та інші, які писали листи на захист Леннона.
Адвокат Леон Вайлдс, який представляв Леннона, виявив, що INS використовувала політично мотивовану практику «селективної депортації». Після тривалої юридичної боротьби, у 1975 році апеляційний суд постановив, що депортація Леннона є незаконною. У 1976 році він отримав статус постійного мешканця США.
Цей випадок став прецедентом у захисті прав іммігрантів і показав, як політична влада може намагатися використати імміграційне законодавство для придушення інакодумства. Леннон, використовуючи свою славу, зміг не лише захистити себе, але й привернути увагу до зловживань владою.
Активізм і мирні протести
Однією з найвиразніших форм протесту Джона Леннона стали «лежачі демонстрації» – Bed-In for Peace. Разом із Йоко Оно вони перетворили свій медовий місяць на політичну акцію, відмовившись вийти з ліжка в готельному номері в Амстердамі, а потім у Монреалі. Мета – запросити журналістів і привернути увагу до війни у В’єтнамі. Сидячи в піжамах серед квітів і плакатів Hair Peace та Bed Peace, пара розповідала про ненасильство й необхідність змін. Для Леннона це був не епатажний перформанс, а щира спроба впливати на свідомість мас.
Йоко Оно в цій історії відіграла дуже важливу роль. Вона водночас і надихала Леннона, і формувала його світогляд. Джон не раз визнавав: саме завдяки Йоко він почав по-справжньому цікавитися політикою, мистецтвом як формою спротиву, питанням особистої відповідальності. Їхні спільні акції об’єднували попкультуру, філософію миру та елементи сучасного мистецтва – усе заради однієї мети: розповісти світові, що любов і ненасильство реально можливі.
Пісню Give Peace a Chance, записану під час Bed-In, Леннон виконав разом із групою друзів і журналістів у номері готелю. Це було відкрите послання до всіх, хто був готовий його чути – вкрай емоційне звернення до сумління людства. І воно таки досягло багатьох сердець, хоча, відверто кажучи, у світі відтоді мало що змінилося на краще.