Про такі старі історії, як-от про Стенлі і Муліне, заведено казати, що це “було давно і неправда”. І хоча зазвичай про сиву давнину (а це Середньовіччя) не так просто знайти правдиву інформацію, усе ж авторитетні документальні джерела її підтверджують. Ці дві родини залишили глибокий слід в історії та політичному житті Мерсісайду, тому далі на liverpoolyes.com ми поговоримо про них докладніше.
Коли це було та основна інформація
Період, про який ідеться, охоплює роки після страшної епідемії чуми, що відбулася в першій половині 14 століття, і до початку правління Тюдорів. Тобто це приблизно 1350–1500 роки, які охоплюють Столітню війну і Війну троянд.
Протягом цього часу дві багаті родини, Стенлі і Муліне, контролювали територію Мерсісайду. Час від часу вони воювали між собою, а інколи об’єднували свої сили для організованого протистояння французам. Спадок цих сімей і досі живе в багатьох ліверпульських топонімах, будівлях та символах.
Сім’я Стенлі
Чума сильно вразила Ліверпуль, забравши чверть населення міста. Наприкінці 1300-х – на початку 1400-х років місто вступило в період беззаконня та зубожіння.
Родина Стенлі походила з нормандської знаті та керувала на острові Мен. Сім’я Латом також була впливовою в цьому районі, володіючи землями ще з нормандських часів. Їм належала більша частина території сучасного Ноузлі.
На лицарському турнірі, організованому королем Едуардом III, Джон Стенлі зустрів Ізабель Латом. Там він здобув перемогу над французьким адміралом Ено, який умів навести жах на ворогів. Проте цього разу Джон виявився сильнішим, тому король посвятив його в лицарі. Незабаром після цього Стенлі одружився з Ізабель, успадкувавши її землі та багатство.
Сім’я Муліне
Як і багато заможних дворян періоду Середньовіччя, Муліне походили від лицаря, який прибув сюди під час нормандських завоювань. Родина Муліне була нащадками Вільяма де Муліна, який походив з містечка Муліно в Нормандії, Франція.
Сім’я оселилась у місті Лант, яке належало до графства Сефтон. Там вона володіла залою неподалік від нинішньої церкви Святої Єлени й контролювала більшу частину району Сефтон.
У 1575 році представники сім’ї Муліне переїхали в Крокстет-хол у Західному Дербі, де нормандські лицарі оселилися за 500 років до того. Їхнім родинним гербом був Хрест Муліна, який і досі використовується Радою Сефтона та в заміському парку Крокстет.
Хто є хто
У 1485 році лорд Стенлі здобув титул графа Дербі (як – розповімо далі). Саме з того часу родина мала серйозний вплив на регіональній і національній політичній арені. Це були справжні магнати, шановані землевласники.
Цікаво, що саме з родиною Стенлі підтримував стосунки Вільям Роско, видатний ліверпульський меценат. Роско зробив важливий внесок у кампанію проти рабства і брав активну участь у суспільному житті Ліверпуля.
Варто також згадати про Елізабет Стенлі, яка народилась близько 1423 року й була дочкою сера Томаса Стенлі, лорд-лейтенанта Ірландії. Елізабет одружилася з Річардом Муліне, головним лісничим Західного Дербі, і стала матір’ю кількох дітей. Серед них – сер Томас Муліне, який помер у 1483 році, і Маргарет, що вийшла заміж за Джона Даттона та заснувала співочий зал у церкві Сефтона. Її родина займала важливі позиції в суспільстві та мала вплив на місцеву політику того часу.
Війни кланів
Ну а тепер про те, заради чого ми затіяли цю розповідь. Про боротьбу за політичний вплив – таку, якою вона була до того, як запровадили демократичні (хоча деколи нечесні) вибори.
Оскатель без спадку
Починається ця історія з того, що сер Томас Латом, батько Ізабель, знайшов дитину в лісі під гніздом орла. Це був хлопчик, якого назвали “Оскателем”, що означає “знайда” або “підкидьок”, тобто вказує на дитину, яку знайшли і яка не має батьків. Імовірно, що це старовинне слово має слов’янський корінь (“искати” – шукати).
Оскатель став названим сином сера Томаса й був готовий успадкувати статки родини Латома. Однак той мав свій погляд на розподіл майна та вирішив віддати більшу частину своїх земель дочці Ізабель, а не “орлиному дитяті”. Тож статки Латома перейшли до Стенлі, оскільки він одружився з Ізабель. Ця легенда є в Ліверпулі відомою і закарбована в назвах деяких пабів.
Тепер сім’я Стенлі мала захищати спадок, тому в 1406 році вона будує Ліверпульську вежу – величезний форт, який був розташований на сучасній Вотер-стріт, дуже близько до Ліверпульського замку. Вона давала сім’ї Стенлі захист для здійснення морських подорожей до острова Мен.
Атака Ліверпульської вежі
У 1421 році король дозволив Річарду Муліне і його солдатам жити в Ліверпульському замку. Від вежі родини Стенлі його відділяла відстань випущеної стріли.
У 1424 році між Томасом Стенлі та сером Річардом Муліне спалахнула жорстока ворожнеча. Річард рушив на вежу Стенлі з тисячею воїнів, готових до битви. Супротивники, яких було вдвічі більше, чекали всередині вежі. Тоді хтось викликав шерифа. Пізніше ворожим угрупуванням передали наказ короля – а тоді керував Генріх VI – заспокоїтися.
Незабаром ворожнечі було покладено край, і громадянська війна тоді так і не спалахнула, хоча для цього були всі шанси. Сини й онуки родин одружувалися та жили довго й щасливо.
Боротьба проти французів
Французькі й англійські правителі були тісно пов’язані між собою з 1066 року. Вони ніяк не могли поділити територію сучасної Франції, вирішуючи, хто гідний там панувати, у війнах. Особливо активно дві нації з’ясовували стосунки після смерті французького короля Карла IV, який помер, не залишивши спадкоємця чоловічої статі.
Розпочалася столітня війна, а точніше серія окремих битв, які тривали з 1337 по 1453 рік. Англійці перемогли в більшості з них, вони навіть деякий час контролювали приблизно половину території Франції, але зрештою втратили її. В успішних для англійців битвах історики відзначають вправне використання довгого лука, що й стало запорукою їхніх перемог. У французів в арсеналі був лонгбоул, який довго перезаряджався і не досягав такої дальності пострілу.
Саме боротьба з французами об’єднала на деякий час сім’ї Муліне і Стенлі. Дуже важлива битва сталася ще до описаної вище сутички, у 1415 році при Азенкурі. Тоді англійський король Генріх V мав 6000 воїнів із довгими луками, а супротивник – 30-тисячну армію, у якій багато хто був на конях.
Поле битви було, по суті, було болотом, а французькі лицарі носили дуже важкі обладунки, які заважали їм пересуватися. Застрягши на одному місці, вони дозволили себе знищити англійським лучникам. Після перемоги англійців король Генріх V посвятив обох героїв битви в лицарі. Річарда Муліне нагородили оленячими парками Крокстет і Токстет.
Війна троянд
У цій війні за панування воювали Ланкастери і Йорки, символами яких були троянди, червона та біла відповідно. Конфлікт між Ланкастерами і Йорками почався через психічне захворювання короля Ланкастерів, Генріха VI, яке призвело до втрати французьких земель після Столітньої війни. У результаті корона кілька разів переходила між цими двома родами.
У 1483 році корона мала перейти до юного принца Едуарда V, але його дядько Річард, отримавши контроль над Лондонською вежею через призначення Томаса Стенлі охоронцем, підступно усунув принців, і сам став королем Річардом III. Завершився конфлікт битвою при Босворті, де Стенлі, зрадивши Річарда, підтримав Генріха Тюдора. Після перемоги той став королем, започаткувавши династію Тюдорів, а Стенлі на знак подяки отримав титул графа Дербі.