Іноді в деяких місцевостях формується вкрай негативне ставлення до одних політиків і позитивне до інших. Чому так відбувається – цікава тема для дослідження, адже далеко не завжди це залежить від того, де той чи інший державний діяч народився і де його вважають своїм чи, навпаки, чужим. У Британії на репутацію політика часто впливають його реформи та панівні ідеї серед людей у конкретному місті. Щодо Ліверпуля, то тут свого часу дуже розізлилися на Маргарет Тетчер. Чому – розбираємо далі в статті на liverpoolyes.com.
Так, є такий момент, що Ліверпуль зарекомендував себе як одне з найбільш лівих міст у всій Великій Британії. Але це далеко не єдине, на що варто звернути увагу. Дуже серйозно вплинуло те, які реформи впроваджувала “залізна леді”, особливо в контексті історичної ситуації.
Історичний контекст і засади політики уряду Тетчер
На початку 1980-х Ліверпуль опинився на межі соціальної катастрофи. Саме тоді в уряді Тетчер почала обговорюватись ідея, яка шокувала місцевих жителів і навічно закарбувалася в історії міста.
Ідея “керованого занепаду”
Міністр фінансів Джеффрі Гау запропонував політику “керованого занепаду”. Її суть полягала в тому, щоб поступово “пожертвувати” частинами міста, які занепадали. Їх пропонували залишивши напризволяще, аби зосередити ресурси на збереженні життєздатних районів. Іншими словами, вважалося, що замість порятунку всього міста краще сконцентруватися на “здорових” частинах, а “хворим” дозволити померти.
Пропозиція такого радикального підходу виникла після масштабних заворушень у Ліверпулі в 1981 році. За дев’ять днів насильства було заарештовано понад 500 осіб, а 470 поліціянтів отримали поранення. Ці події стали для уряду сигналом, що ситуацію необхідно негайно змінювати, але уявлення про те, як саме це зробити, розділило міністрів Тетчер на два табори.
Гау і його прибічники бачили майбутнє в поступовому згортанні підтримки ідеї “великого Ліверпуля”. Натомість інші, зокрема Майкл Гезелтайн, наполягали на активному втручанні, яке передбачало відмову від демократичного місцевого самоврядування на користь централізованого бізнес-менеджменту, що б дозволило вдихнути нове життя в промислово депресивні міста Великої Британії.
Гезелтайн і його позиція
Гезелтайн, якого навіть жартома називали “міністром Мерсі”, публічно виступав проти ідеї залишити Ліверпуль напризволяще. Його звіт “Цього вимагав бунт” (It Took a Riot) засвідчив глибокі соціально-економічні проблеми, які не відповідали уявленням про справедливість і національну рівноправність, якими так пишалася партія Тетчер. А сам термін “керований занепад”, як визнавав Гау, не був призначений навіть для приватного вжитку, бо натякав на справжню природу урядових намірів: свідому відмову від проблемних районів на користь решти країни.
Тетчер та її соратники, здається, бачили у Ліверпулі та інших постіндустріальних містах не стільки економічну проблему, скільки певну соціальну “помилку”. Їм здавалося, що на цих територіях панують політичний екстремізм, безробіття, бідність і занепад моральних цінностей. Тому, замість реформ, скерованих на розвиток, вони більше схилялися до критики “бідних” районів і способу життя місцевих мешканців.
Підсумки “бездушного” підходу
Не дивно, що жителі Ліверпуля сприйняли політику Тетчер як свідому відмову уряду від їхнього міста. Це сприймалося як економічний удар, який боляче вдарив по місцевій ідентичності. Ідея залишити місто напризволяще породила відчуття, що Ліверпуль та інші проблемні міста є небажаним вантажем для уряду.
І хоча “керований занепад” так і не став офіційною політикою, сама згадка про нього запам’яталася як символ бездушного підходу Тетчер до соціальних та економічних проблем цих регіонів. Що ж, від “залізної леді” іншого годі було й чекати. Навіть через десятиліття після прем’єрства Тетчер згадка про неї в Ліверпулі викликає в багатьох гірке відчуття несправедливості та зради.
Ліверпуль у 1980-х: занепад промисловості, політика Тетчер і боротьба за виживання
У 1980-х роках Ліверпуль опинився в епіцентрі боротьби між урядом Маргарет Тетчер і тими, хто намагався захистити робочі місця та промислові підприємства. Закриття заводу Bird’s Eye у 1989 році, що спричинило втрату 1000 робочих місць у передмісті Керкбі, стало своєрідним символом промислового занепаду. Саме в цей час Тетчер відкрито просувала ідеї підприємництва, відвідуючи місця, призначені для забудови на ліверпульському узбережжі. Для місцевих жителів її виступи виглядали як знущання: люди втрачали роботу, а прем’єрка говорила про ринкові реформи.
На думку профспілкового діяча Джо Беннетта, жителі Керкбі сприймали її як особу, байдужу до долі регіону. Тетчер і її уряд, як говорило багато противників, свідомо відвернулися від таких індустріальних міст, як Ліверпуль. Її критики вважали, що вона безжально скорочувала державні видатки та занехаяла регіон. Водночас вона пішла на конфронтацію з очолюваною представниками руху “Мілітант” міською радою, яка прагнула захистити соціальні програми.
Професор Джон Тонг із Ліверпульського університету пояснює, що Тетчер розглядала занепад важкої промисловості як неминучий процес, який не слід штучно зупиняти. Ліверпуль, бувши портовим містом, орієнтованим на зовнішню торгівлю, втратив своє значення через зміну економічного вектора Великої Британії в бік континентальної Європи. Попри те, що секретар із питань довкілля Майкл Гезелтайн активно виступав за фінансування відновлення, Джеффрі Гау, один із провідних економічних радників Тетчер, вважав, що вкладати ресурси в Ліверпуль – це марна трата коштів.
Гау згодом зазначав, що його лист до прем’єрки неправильно зрозуміли. Та було надто пізно виправдовуватись. Для багатьох мешканців Ліверпуля така позиція підтвердила їхню думку про байдужість уряду.
Ставлення Тетчер до міста стало причиною того, що в 1990 році в раді Ліверпуля не залишилося жодного депутата-консерватора. Причини занепаду ми аналізували докладніше тут. Навіть особисті зустрічі прем’єрки з лівими політиками, наприклад Тоні Бенном, не змогли врятувати імідж “залізної леді”. Хоча вона й називала свої дії модернізацією промисловості, її сприйняли як безжальну реформаторку.
Думки очевидців
Очевидці подій у Ліверпулі й навколишніх регіонах висловлюють сильне обурення політикою Маргарет Тетчер, яка призвела до закриття шахт і занепаду промислових міст західної частини Великої Британії в 1980-х роках. Місцеві жителі розповідають, що багато шахтарів, які втратили роботу після закриття останніх шахт, були неграмотними та не могли знайти нове місце працевлаштування. Це призвело до масового безробіття та соціальних проблем у регіоні, які не вирішилися навіть після відставки Тетчер. Один зі свідків зазначає, що “регіон занепав і залишається в такому стані досі”.
Політика Тетчер, яку часто звинувачували в байдужості до долі міст, що залежали від важкої промисловості, спричинила різке зростання рівня безробіття в Ліверпулі – до понад 20 %. Крім того, уряд, на їхню думку, мав особисту неприязнь до місцевої влади. Показовий випадок стався з лідером ліверпульської ради Дереком Гаттоном, проти якого, за вказівкою уряду, розпочали розслідування, витративши на нього 26 млн фунтів. Закінчилося воно тим, що Гаттона звинуватили в несплаченому штрафі за паркування.
Ситуація не змінилася навіть попри те, що міністр довкілля Майкл Гезелтайн намагався відновити імідж уряду, організувавши в Ліверпулі Фестиваль садів у 1984 році. Цей урядовець згодом став почесним громадянином Ліверпуля, але мешканці продовжували вважати, що політика уряду Тетчер завдала місту шкоди, яку не виправити навіть роками потому.